Виховна робота

Засідання літературного гуртка:  «Краса завжди витає в найпростішому»

Звучить приємна мелодія

1.     Сьогодні ми хочемо розказати вам про дещо дуже цікаве.

2.     Про те, що ми беремо до рук щодня, але рідко звертаємо на нього увагу.

3.     Про те, що робить нас красивішими.

4.     Про те, що має запах полуниці…

5.     Або шоколаду…

6.     Або якихось екзотичних фруктів, яких ми, навіть, ніколи не бачили.

7.     Комусь воно нагадує дитинство…

8.     Комусь маму або бабусю…

9.     Особисто мені воно нагадує ранок. Коли і так вставати не хочеться, а тут ще й вмиватися треба йти…

10.                        Ми вам розкажемо про мило.

Слово вчителя.

Засідання літературного клубу.

1.     Теоретики.

Отже, ми не зволікали і відразу взялися до справи.

Ми́ло — розчинна у воді мийна речовина; як хімічний продукт являє собою відносно складне з'єднання жирних кислот з лугами, а за своєю будовою відноситься до класу солей. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.

2.     Історики

Історичні джерела вказують на те, що мило виготовлялося ще в стародавньому Шумері в Вавилоні. Описи технології виготовлення мила знайдені в Месопотамії на глиняних табличках, що належать приблизно до 2200 р. до н. е. 

Єгипетський папірус середини другого тисячоліття до нашої ери свідчить, що єгиптяни регулярно милися з використанням мила. Широко використовувались подібні мийні засоби і у Стародавньому Римі.

3.Технологи

Головною складовою твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше - калієві чи амонієві солі стеаринової, пальмітинової, міристинової, лауринової чи олеїнової кислот.

 Додатково в складі можуть бути: наповнювачі, барвники, ароматизатори, дезинфікуючі та лікувально-профілактичні додатки (борна кислота, тимол, гліцерин, хна, ланолін, дьоготь березовий, сірка, спермацет, гексаметафосфат).

Важливими якостями мила є: розчинність в воді, мийна здатність, мило має не швидко стиратись та добре пінитись.

Літетератори

 Ой, як смачно пахне мило 

справжньою суничкою! 

Мало я його не з’їла, 

як вмивала личко! 

Запашним цим ніжним милом 

мене викупала мама. 

Я його взяла – й впустила, 

а тоді ледь-ледь впіймала. 

Ніби зловлена рибинка 

мило вислизало, 

коли я його в долоньках 

з усіх сил стискала. 

Довго мильце я ловила, 

аж воно розтало, 

а натомість піна біла 

на водичці стала.

Добре руки помила
Доню! Ручок не помила,
А вже коржика вломила?
І до столу хочеш сісти.
Як ти будеш кашку їсти?
В тебе ж пальчики й долоні
Від пісочку аж червоні.
Дона руки мила, мила,
Білу піну з мила збила
І водички не жаліла.
Як помила, аж зраділа,
Поспіша до столу сісти
Полуниці й кашу їсти

Сама
Застеляю ліжко вміло,
Підбиваю подушки,
Узяла пахуче мило
І вмиваюсь залюбки.
Ну, а де це мій гребінчик?
Зараз кіску розчешу
І на самий її кінчик
Туго стрічку пов’яжу.

Модні експерти.

Останні роки набирає популярність «модне» хобі - миловаріння в домашніх умовах. Все більше людей діляться своїм досвідом з миловаріння на  дому, в інтернеті є цілі сайти, присвячені цьому мистецтву: проводяться майстер-класи на тему «як варити мило будинку», пропонуються он-лайн уроки миловаріння, профі новачків посвячують в таємниці миловаріння.

Ми не змогли стояти осторонь. Побачили, навчилися і вам покажемо

І вас навчимо, адже мило – це краса, яка завжди витає в найпростішому.

Дівчина-зірка*

Аврора – Бадак Діана

Принц Славій – Лепеха Марк

Принц Діонісій – Васько Кирил

Анабель – Шашко Анна

Малефісента – Лоїк Владислава

Ізабелла – Пікуль Іванна

Хільда – Кузіна Юлія

Король – Молочков Олександр

Хомстер – Петрушкін Віталій

Завідій – Тітовець Іван

Сімбіан – Гуров Владислав

Поліфем – Литвиненко Сергій

Оповідач – Санюкович Олександр

Пролог

Оповідач: Послухайте, люди, давню бувальщину. Із сивої давнини відомі нам легенди про відважних лицарів, прекрасних юних дів, злих і добрих чарівників та неймовірні пророцтва... Повідаю вам одну історію... Багато тисячоліть тому, коли ще звірі говорили, із світла і пітьми постали сили добра і зла. У вічному протиборстві знаходились вони. Довго змагалися темрява з світлом, але сили були рівні. Нарешті, вирішили вони укласти мирну угоду на сто років…

Малефісента & Анабель

Малефіеента: Ну що ж, моя люба сестричко Анабель, наближається вирішальний момент. Скоро кінець нашій мирній угоді. Незабаром стане відомо, хто правитиме світом… Сто років бездіяльності - надто довгий термін для мене...

Анабель: Бездіяльності? А хто весь час втручався в справи людей, Малефісенто? Хто насилав на королівства різних чудовиськ, як не ти?

Малефіеента: Ви, білі відьми, надто педантичні. Хоча... не одна я хитрувала. Ти теж намагалася втрутитися в пророцтво, сховавши від мене дівчину-зірку... Але не святкуй передчасно перемогу. Я знайшла її! Дуже розумно було сховати дівча у глухому селі в лісі. А я все шукала її в розкішних палатах. Хм... символічно, що небесне дитя назвали Авророю — вранішньою зорею.

Анабель: Малефісенто, ти не посмієш їй зашкодити! Ми повинні підтримувати баланс.

Малефісента: Тільки до кінця столітнього перемир’я, люба моя. Коли Сонце, Місяць і Земля стануть в одну лінію – настане «кривавий місяць»! Під час грандіозного сонячного затемнення здійсниться пророцтво і тоді вічна пітьма огорне світ!

Анабель: Або життєдайне світло! Не відомо, чию сторону обере дівчина-зірка, Малефісенто.

Малефісента: Завжди можна підштовхнути до правильного рішення.

Анабель: Кожен має право сам обирати свою долю. Ми не повинні втручатися в пророцтво!

Малефісента: Ми вже це робимо, Анабель. Тож, гра почалася. Час пішов, тік-так.

Повернення Славія з походу

Король: Прошу тебе, скажи, що ти виконав просте завдання і підписав за мене мирну угоду з королем ліліпутів.

Діонісій: Ну-у, як сказати... З самого початку все пішло не так... Я приїхав, нормально підійшов, привітався...

Король: Ближче до діла, Діонісій.

Діонісій: Я сказав: «Привіт, пупсики». Вони одразу чогось почали пищать, махать руками... Глупий та незговорчивий народ — не схотіли підписувати угоду...        

Король: Діонісій! Тобі не можна довірити елементарне завдання!

Діонісій: Та спробували б самі з тими малими кібцями домовитись! Ми з моїм вірним зброєносцем ледь не полягли там смертю героїв!

Король: Припини називати свинопаса своїм зброєносцем! Ти принц, а водишся з усіляким зородом.

Діонісій: Хомстер - не збрід. З ним хоча б поговорити є про що, не те що з вашими дресированими вельможами.

Король: Тобі б тільки дурня валяти! Твій старший брат прославляє королівство, а ти його тільки ганьбиш! Бачила б тебе твоя мати...

Діонісій: Ой, все! Завели шарманку...

Заходить Завідій

Завідій: Увага! Увага!

Діонісій: Ну почалось...

Завідій: 3 великою радістю мовлю, що до нас нині повернувся могутній, блискучий, героїчний герой - принд Славій!

Пафосний вихід Славія

Славій: Ваша величносте, брате, королівство! Ну от і повернувся я з тривалого походу. Безліч перешкод здолав я на своєму шляху та знищив кровожерного вовкулаку! (Дає Діонісію шкуру вовкулаки)

Король: 3 поверненням, сину мій.

Діонісій: Фу! Знову припер якусь гидоту! (Відкидає шкуру, яку підбирає Завідій)

Король: Вкотре я пишаюся своїм сином, як тільки може пишатися батько і король. Все королівство захоплюється подвигами Славія!

Діонісій: Угу...

Славій: Але це не єдина перемога, яку я здобув. Ось вона - перлина мого походу!

Вихід Аврори

Славій: Знайомтесь, це моя наречена!

Король: Як звати тебе, миле дитя?

Аврора: Моє ім’я Аврора, ваше величносте.

Король: Аврора… Вранішня зоря! Як поетично! Розкажи нам свою історію, дівчинко.

Аврора: О, вона надто звичайна і не гідна уваги шановного товариства.

Діонісій: Ну не хоче, не треба. Давайте вже за стіл.

Король: Діонісій, помовч. Не соромся, Авроро, говори.

Аврора: Добре, ваша величносте. Я народилася у звичайній родині лісорубів. Ми жили скромно і щасливо, але одного разу на наше селище напав вовкулака. Я в цей час збирала ягоди в лісі і не встигла сховатися... Хижак схопив мене, але благородний Славій вирвав мене з пазурів чудовиська. Я завдячую принцу' життям...

Славій: Відтепер ти моє життя!.. До зустрічі з Авророю лише турніри та походи туфбували мене, але стріла кохання вразила моє серце. Тож, ваша величносте, я прошу дозволу поєднати у шлюбі наші долі.

Діонісій: Сюсі-пусі...

Король: О молодість, о любов! Сину мій, я пишаюся тобою і благословляю твій шлюб. Завтра ж справимо весілля! А зараз будемо святкувати повернення мого сина з нареченою. Запрошую всіх бенкетувати!

Пастка Завідія

Діонісій: Хомстер, я в печалі... На цьому бенкеті і поїсти толком нічого: одні заморські суші та канапе.

Хомстер: І не кажіть, сер. Ні тобі свинячої рульки, ні сальтисону...

Діонісій: О, о! Диви, хто йде - підлабузник Славія.

Завідій: О, добрий вечір, ваша величносте!

Діонісій: Привіт, привіт, бридкий Завідій. А в тебе що, вихідний, що ти не заносиш на поворотах мантію Славія?

Хомстер: Давай біжи скоріше, бо ще енку поставлять! (дає п ’ять Діонісію)

Завідій: О, свинопас Хомстер! Здається, ти переплутав палац з кошарою...

Діонісій: Не свинопас, а мій вірний зброєносець!

Завідій: Ну яке їхало, таке і здибало...

Діонісій: Що ти там лепечеш?

Завідій: Хм... Говорю, який чарівний вечір. Знову принц Славій в промеиях слави. Не пригадую а коли в вашу честь робили якесь свято?.. Ой, здається, ніколи. Ну не засмучуйтесь. Бути тінню такого доблесного лицаря не так вже й принизливо. Дозвольте відкланятися, принце.

Діонісій: Іди, іди, бридкий підлабузник Завідій!

Хомстер: Не звертайте уваги на цього слизького вужа, сер.

Діонісій: Славій! Славій! Тільки й мови, що про мого старшого брага. Усі підлизуються до нього і ніхто не хоче підлизатися до мене! Ну я ше всім покажу! Візьму і не прийду на їх дурацьке весілля! І нехай всі бігають і переживають, де це я!

Хомстер: Сер, не звертайте уваги на слова різних заздрісників. Ваш брат насправді любить вас.

Діонісій: Один ти мене розумієш, друже! Але зараз залиш мене, я хочу побути на одинці зі своїми невеселими думами…

Хомстер: Як скажете, сер. Але коли я буду вам потрібен, тільки покличте.

Хомстер виходить. Заходить Славій

Славій: Брате, що ти тут робиш в самотині? Ходімо, розділиш зі мною мою радість.

Діонісій: Мені і тут добре!

Славій: Я бачу, ти чимось засмучений? Поділися зі мною.

Діонісій: І нічим я не засмучений... Просто, усі моляться, а тебе, а з мене насміхаються.   ..

Славій: Діонісій, прийде і твій славний час, а поки що насолоджуйся свободою... Якби ти знав, як часто я хотів помінятися з тобою місцями!

Діонісій: Ага, канєшно…

Сланій: Ти вільний робити шо хочеш. А я завжди в променях слави, навіть в бою з ідеальною зачіскою…

Діонісій: Бідний-нещасний!

Сланій: Так, ну досить дути губи. Я знаю, що підніме тобі настрій: а хто буде найголовнішим, найгарнішим шафером на моєму весіллі?

Діонісій: Гидкий Завідій?

Славій: Ти будеш найголовнішим шафером на моєму весіллі!

Діонісій: Ти серйозно?! Ну не знаю, не знаю... треба подумати.

Славій: А на кого будуть дивитися усі незаміжні красуні королівства?

Діонісій: Ну добре, вмовив. Тільки заради тебе…

Заходить Завідій

Завідій: Я перепрошую, принце, можна поговорити з вами наодинці?

Славій: Говори тут, у мене немає секретів від брата.

Завідій: Але ж...

Славій: Говори, або йди, Завідій!

Діонісій: Обламався, а?

Завідій: Ну що ж... Справа в тім, що мене прислала ваша наречена. Вона хоче оглянути королівство і вже чекає на вас в кареті за брамою...

Славій: Але, здається, Аврора була стомлена...

Завідій: Хто зрозуміє тих жінок? Зараз вони хочуть одне, через хвилину інше... Але, якщо ви зайняті, то...

Славій: Ні, ні! Я зараз же йду. (виходять)

Діонісій: Ну йдіть, йдіть. А я перевірю, що там ще їстівного на столах...

Малефісента & Поліфем

Малефісента: Наближається вирішальний момент, сину. Скоро ми будемо володарювати світом.

Поліфем: Угу .

Малефісента: Анабель так хотіла мені завадити, сховавши дівчину-зірку. Але я буду не я, коли не досягну свого!

Поліфем: Ясно.

Малефісента: Я послала вовкулаку, щоб викрав дівчисько, але нахабний Славій вбив мого звіра і врятував її. Негідник! Він винищив майже всіх моїх чудовиськ! Але тепер він за все поплатиться.

Поліфем: Так, поплатиться…

Малефісента: Ти ж знаєш, Поліфеме, яка твоя матуся розумна. Зовсім неважко було підкупити підлого Завідія, якому так довіряв наївний, благородний Славій.

Поліфем: Ага.

Малефісента: Завідій спочатку викрав Аврору, а потім заманив у пастку свого господаря. Правда, варта все ж його схопила, але не велика втрата. Зрадників ніхто не цінує. До того ж, не доведеться тепер йому платити.

Поліфем: Дуже цікаво...

Малефісента: Поліфеме! Невже ти не розумієш всю важливість подій? Вирішується доля світу!

Поліфем: А мені що з цього? Я в лісі отакенний мурашник знайшов!

Малефісента: Що? Мурашник? Який ще мурашник?

Поліфем: Та кажу ж - отакенний!

Малефісента: За що це мені?.. Поліфеме, під час затемнення тобі буде відведена особлива роль і ти не повинен мене підвести. Зрозумів?

Поліфем: Ага. Можна я вже піду?

Малефісента: Що ж, іди. Все одно, вирішувати все буду я.

Поліфем виходить. Заходить слуга

Слуга: Ваша величносте верховна темна королево, до палацу доставили бранців - Славія та Аврору. Що накажете робити?

Малефісента: Дівчину закрийте у найвищій західній вежі, а доблесного Славія киньте в темницю і якнайміцніше скуйте кайданами, щоб його не тягнуло на подвиги.

Слуга: Слухаю, ваша темність.

Малефісента: Ну нарешті ви в моїх руках. А скоро і весь світ буде біля моїх ніг!

Повідомлення про викрадення

Король: Щось давно не видно Славія... Діонісій, ти часом не бачив свого брата.

Діонісій: Він кудись там пішов з Завідієм... Здасться, показувати Аврорі королівство.

Король: Під час бенкету?

Діонісій: В знаменитих свої причуди.

Забігає Хомстер

Хомстер: Біда! Королю! Принце! Біда!

Король: Що сталося?

Хомстер: Ой батюшки! Зрада! Зрада! Хух! Підлий Завідій зрадив королівство! Я побачив, як він віддав у руки злочинців принца Славія та Аврору. Лиходіїв було дуже багато і принц не зміг впоратися з ними... поки я привів допомогу, викрадачі були вже далеко...

Король: Треба наздогнати підлого Завідія і врятувати Славія та Аврору!

Хомстер: Завідій і не збирався покидати королівство. Він не знав, що я його запалив... вибачте, побачив... Я боявся, що лиходій встигне ще щось накоїти чи сховатися, тому його схопили і кинули в темницю...

Король: Ти все зробив правильно. Його допитали?

Хомстер: Так. Цей бридкий зрадник виявився до того ж ще неабияким боягузом. Як тільки він опинився за гратами, одразу почав плакати і каятися. Сказав, що спокусився на золото, яке йому запропонувала якась там Ма... Ма... Малефісента!

Король: Малефісента?! Цього не може бути!

Діонісій: А хто це?

Король: Відьма! Справжнісінька відьма...

Хомстер: Батюшки! Тьху! Тьху! Тьху! (Плює через ліве плече)

Король: Це її звіринець винищував Славій. І ось вона вирішила помститися... Треба негайно вирушати на їх порятунок! Сину мій, Діонісій, благословляю тебе в похід проти злої чаклунки Малефісента!

Діонісій: Що?! Та я зроду-віку в тих походах не був!

Король: От і матимеш нагоду проявити свою лицарську доблесть.

Діонісій: Ну нічого собі дебют! А як же тренувальний табір, битва на дерев’яних мечах понарошку?

Король: Твій брат у небезпеці!

Діонісій: Ну він крутий лицар. Он у нас весь палац обвішаний головами різних потвор, яких забив Славій. Вночі страшно по коридорам ходити...

Король: Діонісій!

Діонісій: Та я навіть не знаю, куди йти!

Король: Серце поведе тебе.

Діонісій: За руку чи що?

Король: Досить! Цей похід твій останній шанс довести, що ти гідний нести герб нашого роду, що ти відважний, чесний і благородний, як і належить справжньому принцу. Вибір за тобою: або ти йдеш в похід проти відьми, або я назавжди виганяю тебе з королівства і позбавляю спадку!

Діонісій: Отак от? Хм… Ну добре, через тиждень-другий вирушаю з військом і похідною кухнею...

Король: По-перше, ти вирушаєш завтра зранку. По-друге, ніякого війська! Не можна допустити паніки в королівстві. До того ж, і я, і Славій здійснювали подвиги самотужки. Ти нашої крові...

Діонісій: Може мені прямо зараз відірвати голову? Чого тягнути?

Король: Ти можеш взяти з собою лише кількох лицарів.

Діонісій: Прекрасно! Ей, хто зі мною в логово могутньої відьми? О, дивіться, яка черга! Не пройти, не проїхати!

Хомстер: Якщо дозволите, я з вами піду, сер.

Діонісій: Справді? Мій вірний васал Хомстер піде зі мною?

Король: Це свинопас...

Діонісій: Завдяки якому схоплено зрадника Завідія і ми хоча б знаємо, де шукати полонених. І чомусь цей свинопас не боїться йти зі мною на погибель. Благородство людини не залежить від її походження.

Король. Хм... Що ж, в цьому ти правий, сину. Ти правий... Підійди до мене, Хомстере. Посвячую тебе в лицарі та благословляю на ратні подвиги.

Хомстер: Служу королівству!

Король: Сину, я вірю в тебе. З тобою вірний товариш, а це краще, ніж ціле військо. Будьте гідними звання лицарів. А зараз йдіть і добре відпочиньте. З першими променями сонця ви вирушаєте в путь.

Аврора & Малефісента

Малефісента: Ну нарешті я бачу на власні очі невловиму дівчину-зірку. Привіт, люба моя. Як тобі у мене в гостині?

Аврора: У вас якісь дивні поняття про етикет. Я думала, гості по власній волі приходять. А виходить, що їх викрадають і привозять невідомо куди.

Малефісента: Ви знаходитесь в моєму замку, а я Малефісента власною персоною. Чула про мене?

Аврора: Не пригадую...

Малефісента: Ну звісно, ти ж прожила серед глухих лісів, бідненька... Але, можливо, ти знайома з моїми улюбленцями: драконами, вампірами, вовкулаками...

Аврора: Вовкулаками?.. То це ви наслали те чудовисько на наше селище?

Малефісента. Не тільки те, але лише йому вдалося нарешті тебе віднайти, хоч і життям поплатився...

Аврора: Ви... ви відьма!

Малефісента: Не просто відьма, а верховна темна відьма!

Аврора: Ви заплатите за все зло, що вчинили! Славій...

Малефісента: зараз в моєму підземеллі перевіряє на міцність ланцюги. Можу запевнити - вони надійні. Цей мерзенний винищувач моїх улюбленців залишиться у темниці до кінця своїх днів! Тому не витрачай сили на пусті погрози. Краще готуйся до весілля з моїм сином Поліфемом, дівчина-зірка.

Аврора: Що?! Яке весілля? Який син? І чому ви так дивно мене називаєте? Моє ім’я...

Малефісента: Аврора! Я знаю про тебе більше, ніж ти сама. Ось, будь ласка, читай, (дає сувій)

Аврора. (читає) « Світло і пітьма... вічна боротьба... промінь зорі... доля світу...» Не може бути! Невже я...

Малефісента: Так, ти і є те дитя-зірка, яке сховала від мене верховна біла відьма Анабель. І ти маєш вирішити долю світу... Точніше за тебе вже все вирішила я. Ти маєш поєднати своє життя з силами зла. Тож зараз познайомишся зі своїм нареченим. Поліфеме!

Поліфем: Шо?

Малефісента: Сину, це твоя наречена. Скоро ви одружитеся. Зрозумів?

Поліфем: Угу.

Малефісента: Ти радий?

Поліфем: Ага. Можна вже йти?

Малефісента: Йди, любий... Ну, як тобі майбутній чоловік?

Аврора: Ви не маєте права! Я кохаю Славія і тільки за нього вийду заміж! Та я краще помру, ніж стану дружиною вашого сина і дозволю злу перемогти! Негайно ж відпустіть нас! Негайно!

Малефісента: Не кричи так, нахабне дівчисько! Якщо ти уважно читала пророцтво, то знаєш, що коли під час затемнення ти ні за кого не вийдеш заміж, то твоя зірка згасне. А це означає тільки одне... Тож вибору у тебе немає. Полишаю тебе саму. Змирися зі своєю долею і... почувай себе, як вдома, Авроро.

У віщунки Хільди

Хомстер: Сер, ви впевнені, що нам варто йти до віщунки? А якщо вона перетворить нас на жаб?

Діонісій: Не переймайся, з тобою ніяких особливих змін не станеться. Та коли ти так уже боїшся, скрути дулю в кишені.

Хомстер: Може все ж не підемо? Стрьомно якось...

Діонісій: А як ми ще дізнаємось, де замок тієї, як її... Меселіфенти!

Хомстер: Малефісента.

Діонісій: Ти розумієш щось у походах? Отож!.. Ех! А може ну його все?! Покинемо королівство, станемо піратами, чи жебраками... Романтика! Все одно принцом бути не так вже й весело.

Хомстер: А як же ваш брат, сер?

Діонісій: Ну-у-у... ми будемо його пам’ятати.

Хомстер: Сер, а згадайте, як в дитинстві ви повиколупували діаманти з корони вашого батька і згодували їх качкам? Тоді Славій взяв вашу провину на себе...

Діонісій: Так, ми тоді довго сміялися з пихатих вельмож, які повзали по багнюці в качатнику!

Хомстер: А пам’ятаєте сопілку з бузини, яку зробив для вас брат.

Діонісій: Я на ній такі концерти влаштовував, що в кожного другого придворного сіпалося око!

Хомстер: Так, так! А ще я пригадую, як принц Славій вчив вас кататися на вашому першому поні...

Діонісій: Я і зараз інколи на нього сідаю... Ех! Що не кажи, а в нас з братом було щасливе дитинство. Славій завжди мені допомагав і захищав, а зараз сам потрапив в біду... Тепер моя черга його рятувати! Що ж, я йду, брате!

Підходить віщунка Хільда

Хільда: Хто в хащах лісових блукає тут? Сатирів хвостатих та мавок чарівних тривожить?

Діонісій: Е-е-е... Діонісій... Принц Діонісій.

Хомстер: А я Хомстер... Лицар Хомстер.

Хільда: Принц і лицар... Меч і щит... Чого бажають, кого шукають вони?

Хомстер: Вони... тобто ми, шукаємо страшну віщунку! У неї чорний ворон на плечі, відьмацький ковпак, з- під якого вибивається сиве волосся, а в руках череп, на якому вона віщує ! Брр!

Хільда: Ви говорите про віщунок минулого століття. Сучасні чародійки слідкують за модою. Тож, вибачте, що я без традиційної відьмацької атрибутики...

Діонісій: То ви...

Хільда: Віщунка в 63 коліні — Ель Роза Еффі Бряк Хільда...

Хомстер: Ель... як вас там?

Хільда: Можна просто Хільда, якщо так зручніше.

Хомстер: Дякую. Хільдо, ми прийшли...

Хільда: О, все я бачу, все я знаю. Лицаря славного та діву незвичайну рятувати йдете. Допомоги моєї чекаєте. Розповім я вам давнє пророцтво... але спершу зіграйте зі мною в гру.

Діонісій: Зараз не час для ігор. Мій брат в біді!

Хільда: Ну, «На нет и суда нет». Йдіть і шукайте самі замок Малефісенти, А в мене й інші справи знайдуться.

Хомстер: Ні, ні, чекайте!.. Сер, дозвольте мені зіграти з віщункою. Все одно у нас більше немає варіантів...

Діонісій: Ну як знаєш, Хомстере. Але чує моє серце, що обдере вона нас, як липку…

Хільда: Ну що, лицарі, надумали?., (потираєруки) Дуже добре. Гра називається «Відьмополія». Почнемо!

Хомстер: А правила?

Хільда: Кидаєш кубик, а далі по ходу діла розповім. Для початку, клади 20 злотих.

Хомстер: А де ваші?

Хільда: Ні, граємо тільки на твої. Якщо я виграю, то гроші мої, а якщо ти - твої.

Хомстер: А, ну все чесно.

Діонісій: Угу, чесно.

Хільда: Кидай? Що в тебе випало?

Хомстер: Кубік...

Хільда: Ага... Випав кубік з рук, значить пропускаєш хід... Тепер я кидаю... Три. Раз, два, три... Випало 10 злотих. Клади гроші. Тепер ти ходи... Шість. Ага, потрапив у корчму — пропускаєш два ходи.

Хомстер: Чого?

Хільда: Ти колись бачив, щоб з корчми одразу виходили?

Діонісій: Все правильно...

Хільда: Знову я ходжу... П’ять. Мої очки подвоюються. Давай ще 30 злотих. Тепер ти... Нуль... ти потрапив на базар. Нуль подвоюється...

Хомстер: Мій нуль подвоюється?

Хільда: Ні, у тебе уменшується.

Хомстер: У мене нуль уменшується?!

Хільда: От нерозумна голова! Це ж закон збереження енергії! Якщо в когось збільшується, значить у когось зменшується.

Діонісій: О, закон!

Хільда: Так, я ходжу... 2 — не підходить... 4 — не підходить... 6... О, шість! І я вертаюся у відьмацький будиночок. Все. Я виграла. Давай сюди мої грошики... (загрібає гроші)

Діонісій: Хм... Це виходить, якщо Хомстер програв, то ви нам не допоможете?

Хільда: О, невже ви думаєте, що Хільда кине вас напризволяще? Моє покликання безкорисно допомагати нужденним.

Хомстер: Та зовсім безкорисно! Тепер решту дороги на сухарях будемо...

Хільда: А тепер слухайте давнє пророцтво...

Музика

З давніх-давен у вічному протиборстві знаходились сили добра і зла. З яскравого світла постала на захист людства верховна біла відьма Анабель, а непроглядної пітьми з’явилася верховна темна відьма Малефісента. Довго змагалися вони за владу, поки не уклали мирну угоду на сто років...

Діонісій: Цікава казочка, але...

Хільда. Слухайте! Сторічне перемир’я майже добігало кінця. І ось на небі з’явилося яскраве дитя-зоря, що мало вирішити долю світу. Сили добра сховали дівчинку серед людей. Якщо дівчина-зірка поєднає свою долю з благородним, добрим лицарем, то на землі пануватиме мир та добро. Але! Якщо волею чи неволею поєднають її зі злими чарами — вічна пітьма огорне землю!

Діонісій: Вражаючий блокбастер. Ефектно так... Але яке відношення маємо ми до цих подій всесвітнього масштабу?

Хільда: Ім’я дівчини-зірки - Аврора!

Діонісій: О, прямо як наречену' Славія!

Хільда: Тяжкий випадок... Наречена вашого брата і є дівчина-зірка!

Діонісій: Та ви шо ?! А я одразу зрозумів, що це вона. Ну, ну, і від кого ж добрі сили сховали Аврору?

Хільда: Від верховної темної відьми Малефісенти!

Діонісій: Що?! Верховна - це ж головна? Все, я пакую чемодани...

Хомстер: Але все ж, для чого відьма викрала Аврору?

Хільда: У Малефісента є син Поліфем... Недолугий трішки, але все ж... Так от, якщо він одружиться з Авророю — світом правитиме зло. Щоб уникнути цього, вам треба до затемнення визволити Славія та Аврору.

Діонісій: А, всього-на-всього? Встигнути до затемнення? Це ж аж через... два дні! Простіше не буває!

Хільда: Доля посилає нам тільки ті випробування, які нам під силу. У пророцтві сказано також, що допоможе силам добра лицар з серцем лева.

Діонісій: Але ж Славій у полоні!

Хільда: Той лицар врятує дівчину-зірку та її коханого. І це ти, Діонісій!

Діонісій: Я?!

Хільда: Ще одне, якщо Аврора на «кривавий місяць» ні за кого не вийде заміж - її зірка згасне. Тобто вона... Тож йдіть, мужні лицарі, на зустріч небезпеці. І нехай боги будуть з вами!.. Що ви поставали й дивитеся на мене, як барани на золоті ворота? Кажу ж, йдіть, нехай боги будуть з вами...

Діонісій: Куди йти? Ми ж і прийшли до вас, щоб ви вказали нам шлях!

Хільда: Небо допоможе вам!

Хомстер: А можна щось суттєвіше, ніж допомога неба? Чарівна зброя там, чи якесь заклинання?

Хільда: Які ж тільки набридливі! Не випробовуйте моє терпіння, бо в жаб перетворю!

Хомстер: Е, е! Легше. Йдемо вже, йдемо.

Діонісій: Допомогла, називається...

Хільда: Сказала небо допоможе - і буде так!

Анабель & Ізабелла

 Ізабелла: Ви кликали мене, ваша світлість Анабель?

Анабель. Так, Ізабелло. Ти знаєш, що наближається вирішальна мить: скоро дівчина-зірка вирішить долю світу. Аврора вже зробила вибір — віддала своє серце благородному лицарю Славію, отже, обрала світлу сторону. Але зараз вони обоє в руках у Малефісенти.

Ізабелла: Але ж це безчесно! Відьми не мають права втручатися у пророцтво! Як же мирна угода?

Анабель: Не всі змагаються з честю, моя дівчинко. Угоду вже порушено, тож ми маємо завадити планам Малефісента.

Ізабелла: Ваша світлість, я готова служити добру! Лише накажіть, і всі білі відьми вступлять в бій з темними силами.

Анабель: На жаль, ми не можемо так вчинити. Не нам судилося перемогти темну відьму. Це повинен зробити принц Діонісій.

Ізабелла: Цей блазень?! Це неможливо!

Анабель: Немає нічого неможливого. Діонісій має благородне серце, але й сам не здогадується, на що здатен. З твоєю допомогою він визволить брата та дівчину-зірку.

Ізабелла: Але він мені тільки заважатиме! Краще я сама все зроблю!

Анабель: Я знаю, що ти смілива, але це не твій бій, Ізабелло. Єдине, що ми можемо зробити - це допомогти Діонісію та його васалу.

Ізабелла: Замість того, щоб змагатися, я маю стати нянькою для двох бовдурів...

Анабель: 3 усіх білих відьом я обрала тебе, бо ти маєш палке серце і зможеш запалити вогонь в інших. Знай, у твоїх руках доля світу. Допоможи невмілим лицарям повірити в свої сили. Це і буде твоя особиста перемога, Ізабелло.

Ізабелла: Я вдячна вам за довіру, Анабель. І зроблю все, що від мене залежить. Можете бути певні.

Анабель: Я вірю в тебе, моя дівчинко.

Допомога Ізабелли

Діонісій: Ми вже встигли позбирати по всьому лісі реп'яхи, налякати усіх білок, а замку Малефісента і близько не видно. А що, коли ми взагалі не в ту сторону йдемо?

Хомстер: То давайте у когось запитаємо?

Діонісій: У кого? В сосни?

Заходить Ізабелла

Ізабелла: Доброго дня, шляхетні лицарі.

Хомстер: (дивиться поверх Ізабелли) Хто це?

Ізабелла: Я тут!

Хомстер: Таке мале...Фея чи що?

Діонісій: О, чарівна діва мабуть заблукала в лісі і потребує нашої допомоги? Ми захистимо тебе від небезпеки! За мною, як за кам’яною стіною!

Ізабелла: Вражає... Але це я прибула допомогти вам. Мене прислала верховна біла відьма Анабель. Моє ім’я Ізабелла. Я проведу вас до замку Малефісенти.

Хомстер: Одні відьми кругом...

Діонісій: Ізабелла... як поетично!

Хомстер: І як же ти нам допоможеш? Пролізеш у замочну скважину?

Ізабелла: Для початку, я допоможу вам дістатися до замку, бо з такими успіхами ви ще місяць блукатимете, а «кривавий місяць» уже сьогодні. Ось, тримайте, принце, чарівний компас. Він поведе нас на північ, де знаходиться царство Малефісенти. І, якщо ви не заперечуєте, я буду вашою другою помічницею.

Хомстер: Я б навіть сказав, однією другою...

Діонісій: Нащо так поспішати? Краще розпалимо багаття, познайомимось ближче. Ви побачите, що за цією мужньою статурою криється чутливе серце...

Ізабелла: Що криється?..

Хомстер: І тут Остапа понесло...

Діонісій: Я б зачитав вам одного з своїх віршів:

В садочку жабка заспівала

І странно так на серці стало...

Хомстер: Сер, здається, цей ліс не місце для вашої високої поезії...

Ізабелла: Підтримую... І взагалі зараз не час для віршів! Ми повинні рятувати світ від злих чар!

Діонісій: Справжня амазонка! Дещо пафосно, але мені подобається!

Ізабелла: То ви не проти нарешті вирушити на порятунок брата, його нареченої та світу заодно? Чи може зіграємо в доміно, чи розкладемо пасьянс?

Хомстер: О ні! На сьогодні з нас досить ігор...

Діонісій: Що ж, ми вирушаємо на боротьбу зі злом! І нехай тремтить зла відьма в своєму замку! Славний лицар Діонісій вогнем і мечем здолає царство пітьми! За мною, друзі, на північ, до царства Малефісенти!

Ізабелла: ... північ там.

Діонісій: На північ, до царства Малефісенти!

Сімбіан Неперевершений

Аврора: О небо! Невже все, що зараз відбувається — правда? Я немов уві сні... Життя у лісі... напад вовкулаки... благородний лицар, який мене рятує, і якому належить моє серце... Далі викрадення, пророцтво... я - дівчина-зірка... Голова йде обертом...

Заходить Сімбіан

Сімбіан: Якщо крутиться голова, то, можливо, ви мали необережність з’їсти отруйну мишу... Нічого, це скоро мине. По собі знаю... До ваших послуг моя величність кіт Сімбіан Неперевершений!

Аврора: Дуже приємно, ваша величносте. Я Аврора.

Сімбіан: Знаю, знаю...

Аврора: То це ви насправді володієте цим замком?

Сімбіан: Королі нічим не володіють, вони тільки правлять!

Аврора: Ваша пухнастість, а як ви сюди потрапили?

Сімбіан: Всі шляхи котам відкриті. Я можу проникнути куди завгодно в цьому замку. Особливо в комірчину з сметаною та вершками... Мууур.

Аврора: Перепрошую, а ви слугуєте Малефісенті?

Сімбіан: Я - кіт! А коти нікому не слугують! Я, Сімбіан Неперевершений, вільний робити що хочу.

Аврора: Справді? То може допоможете мені звільнитися?..

Заходить Малефісента

Малефісента: А ти що тут робиш, брудний клубок шерсті?

Сімбіан: Брудний?! Та я вмиваюся по 117 разів надень! І це тільки в будні, а на свята...

Малефісента: Геть звідси, волохата нахабо, доки я не перетворила тебе на качкодзьоба!

Аврора: Навіщо ви з ним так жорстоко?

Малефісента: Кожен має знати своє місце! Брись!.. Авроро, через декілька годин відбудеться затемнення. Ось мій перстень – символ моєї влади! На весіллі Поліфем одягне на тебе цю каблучку і ти обвінчаєшся з силами зла!

Аврора: Цього ніколи не буде! Ніколи! Ви жорстока та безсердечна відьма!

Малефісента: Дякую за комплімент. Але немае часу на світські розмови, не сподівайся, тебе ніхто не порятує. Твій любий Славій  в підземеллі під сімома замками, а більше допомоги чекати немає звідки. Тож, змирися з долею і чекай на свій вихід.     '

Малефісента виходить. З ’являється кіт

Сімбіан: Ух, відьма! Щоб ти луснула! Назвати мене, Сімбіана Неперевершеного, брудним клубком шерсті!            '

Аврора: Але, чому вн не покинете пю відьму? Ви ж самі говорили, що можете вільно ходити замком.

Сімбіан: Покинути замок?! Але ж за йото стінами на кожному кроці чатує небезпека! Я що, схожий на кота-суїцидника?

Аврора: Звідки таке уявлення про світ? Ви хоча б раз були за стінами цього похмурого царства?.. Любий котику, вас ввели в оману. Я була за стінами замку, і   скажу, що світ прекрасний! Звичайно, в ньому є і зло, і добро. Головне,          яку сторону обереш ти. Завжди     є вибір… І в мене він також є… Я не дозволю злу перемогти! Нехай краще моя зірка згасне... Це мій вибір.

Сімбіан: Невже вам не шкода життя? Пожалійте себе, юна леді.

Аврора:  Пожаліти себе і приректи на страждання весь світ? Ні... цього не буде.

Сімбіан: Здасться, я зрозумів... Дивно, що такому тендітному створінні стільки сили! Така зоря не повинна згаснути. Вирішено! Я покину замок і спробую вам допомогти!

Аврора: О, це воістину шляхетний вчинок! Дякую, котику.

Сімбіан: Мууур. Сподівайтеся на краще, принцесо! І щоб ви не сумували, попрошу своїх давніх знайомих, духів цього замку, розважити вас. А я вирушаю на зустріч пригодам!

Перед замком

Ізабелла: Ну от ми і дісталися до похмурої цитаделі зла. Перед нами замок Малефісенти.

Хомстер: Яке громило!

Ізабелла: Це головна брама замку. Треба подумати, як її відкрити.

Хомстер: Головна? Але чому б нам не зайти через якийсь потайний хід, як це заведено?

Ізабелла: Немає часу на пошуки лазу. Вперед, до воріт!

Діонісій: Чекай, та пропонуєш йти через парадний вхід? Геніально! Зараз зайдемо, а там оркестр, червона доріжка! Супер!

Ізабелла: Я бачу страх в серці лицаря?

Хомстер; Це не страх, а здоровий глузд. Принц правий. 3 таким планом ми не маємо жодних шансів.

Діонісій: Ні, ні, мій васале, коли дама вважає мене боягузом, то я доведу, що це не так... Ей, відьмо, відчиняй ворота! Прислали мама й татко - нате вам вечерю!

Хомстер: Так уже ж пройшов Свят-вечір...

Ізабелла: Ви що, втратили здоровий глузд?!

Діонісій: А в мене його ніколи й не було

Ізабелла: Припиніть негайно цей цирк! Ви поводите себе, як...

Діонісій: Клоун?

Хомстер: Понеслась душа в рай...

Діонісій: Що ж, говоріть, як є, не скупіться на слова. Ви, як і мій батько та все королівство не вірите в мене, вважаєте дурнем! Ну й добре! Буду й надалі грати свою роль!

Ізабелла: Я... я зовсім не це хотіла сказати...

Діонісій: Угу...

Ізабелла: Коли мої слова образили вас, то прошу вибачити мені. Я зопалу можу сказати зайве, але... я насправді так не думаю. Я знаю, що ви зовсім не боягуз. Серце у вас шляхетне і ви ще прославите своє ім’я. Але, перш за все, ви самі повинні повірити в себе. У вас вірить ваш друг, брат, батько... і я. А незабаром все королівство буде вами захоплюватись. Я беру свої образливі слова назад. І, якщо я можу якось загладити свою провину...

Діонісій: Ну-у, не знаю, не знаю... Може сходите зі мною на пару побачень?

Ізабелла: Ви нестерпні!

З 'являється кіт

Сімбіан: Браво! Браво! Яка емоційність, яка подача тексту! А тут дійсно цікавіше, ніж в замку Малефісенти. Права була Аврора...

Ізабелла: Ви з замку Малефісенти?

Діонісій: Ти знаєш Аврору?

Хомстер: Кіт, який розмовляє?!

Сімбіан: Не всі одразу... Так, я з цього замку. Так, я знаю милу Аврору. І, звичайно, я вмію розмовляти. До ваших послуг - моя величність кіт Сімбіан Неперевершений.

Хомстер: Ну що кіт, це І так видно... А от щоб неперевершений...

Сімбіан: Щоб не гаяти часу, скажу, що так само, як і ви, я хочу допомогти юній Аврорі і завадити планам тієї відьми-котоненависниці!

Ізабелла: О, союзники нам не завадять. Чим ви можете нам допомогти, шановний?

Сімбіан: Я покажу вам таємний хід, що веде до самого серця замку.

Хомстер: Я так і знав, що є потайний хід! Нам точно саме небо допомагає, як і обіцяла віщунка Хільда!

Сімбіан: О, тепер я посланець небес? Непогано звучить...

Ізабелла: Ведіть нас швидше до лазу!

Сімбіан: Далеко йти не потрібно, він поруч. Правда, є одна проблемка: сюди неможливо зайти...

Діонісій: Що за химороди?

Сімбіан: Все моє життя пройшло в цьому замку, але навіть я не можу пройти через цей хід. Вийти зміг, але назад... Тут є напис якоюсь невідомою мені мовою, на жаль, я не поліглот... Гадаю, що саме він і є ключем до входу...

Ізабелла: Що ж це за мова? Не розумію... А ми так близько до мети! Де зараз шукати того перекладача?

Хомстер: Сер, здається, це мова гномів... Погляньте.

Ізабелла: Ти розумієш по-гномчачи?

Діонісій: Була одна дивна історія з ліліпутами, ну то таке...

Ізабелла: Я відкриваю в вас нові таланти, принце!

Діонісій: Хм, ми такі... Та-ак « Ельсона апоссум мачу пікчу сардінья»... Дурня якась...

Ізабелла: Ну що там?

Діонісій: Приблизно так: «До входу ключ є те, що привело». Набір слів. Що нас сюди привело?

Ізабелла: «Те, що привело...» Компас! Нас привів компас!

Сімбіан: Давайте його швидше мені!

Ізабелла: Принце, компас!..

Діонісій: Тримайте.

Сімбіан: Спрацювало! Вуаля! Ласкаво прошу до замку Малефісенти, друзі.

Визволення Славія

Славій: О небо! За що ти караєш мене? Яка ганьба бути беззахисним полоненим! А моє кохання! Аврора! Я с віддав усі скарби світу, аби визволити тебе...

Діонісій: Ну всі скарби мені не треба, а от від твоєї колекції жуків я б не відмовився.

Славій: Діонісій? Що ти тут робиш?

Діонісій: Рятувати тебе прийшов, само собою.

Сімбіан: Тримайте ключики. Прихопив з собою на всяк випадок...

Славій: Повірити не можу!

Діонісій: Брате, я не дозволю, щоб з тобою, чи з твоєю коханою щось сталося! (розв’язує Славія)

Славій: Я завжди вірив у тебе.

Діонісій: Познайомся з моїми друзями...

Ізабелла: Ізабелла з роду білих відьом, мілорд.

Сімбіан: Сімбіан Неперевершений.

Діонісій: І...

Славій: Хомстер! Я тебе добре пам’ятаю.

Хомстер: До ваших послуг, принце.

Славій: Я радий усіх вас бачити, але треба негайно рятувати Аврору.

Ізабелла: Ми готові, сер!

Славій: Далі йти надто небезпечно. Я знаю, з ким маю справу... і не хочу вами ризикувати. Я піду сам.

Діонісій: Я знаю, що ти небагато від мене чекаєш, але я буду битися з тобою пліч-о-пліч!

Славій: Я вражений твоєю доблестю, Діонісій і для мене честь змагатися поруч з тобою. Вирішено, далі ми з братом йдемо вдвох.

Хомстер: А як же я, сер?

Діонісій: Хомстер, ти для мене більше, ніж зброєносець. Ти мій друг! Але це лише наш з братом бій!..

Ізабелла: Мілорди, я до останнього буду з вами!

Діонісій: Ізабелло, ти і так багато для нас зробила. Завдяки тобі я повірив у себе! Попереду вирішальна битва, з якої я можу не повернутися… Мені значно легше було б іти в бій, коли б прекрасна дама пообіцяла мені… ну…

Ізабелла: Добре, я сходжу з вами на побачення. Тільки обіцяйте повернутися цілим і неушкодженим.

Сімбіан: Як романтично!

Діонісій: Yes!

Славій: Дякую за все, друзі, нам пора.

Сімбіан: Чекайте, у мене є для вас одна дрібничка… Ось! Може знадобиться…(показує перстень)

Ізабелла: Не може бути! Та це ж перстень Малефісенти! У ньому знаходиться вся її магія, все зло! Як вам вдалося?..

Сімбіан: Відьма віддала цю штуку Поліфемові. А він повинен був одягнути її на палець Аврори, щоб обвінчати дівчину з темними силами.

Ізабелла: А як вона потрапила до вас?

Сімбіан: Я виміняв її у Поліфема на дохлу мишу…

Хомстер: Геніально!

Ізабелла: Малефісента зробила велику помилку, віддавши цей перстень в руки свого недалекого сина. Без каблучки вона безсила! Тож тепер можна сміливо забрати дівчину-зірку з цієї цитаделі зла.

Хомстер: Рано радіти! Сер, пам’ятаєте пророцтво Хільди? Якщо під час затемнення дівчина-зірка не обере жодну із сторін, то її зірка згасне. Для цього вона народжена.

Діонісій: Затемнення ось-ось почнеться!

Славій: Не гаємо більше часу! Брате, ти готовий?

Діонісій: Завжди готовий!

Порятунок Аврори

Поліфем: Мене прислала мати сказати, щоб ти була готова. Через півгодини затемнення.

Аврора: Чекай! Поліфеме, невже ти насправді хочеш одружуватися?

Поліфем: Та ні… Але ж мати наказала…

Аврора: А ти? Чого хочеш ти?

Поліфем: Ну не знаю…

Аврора: Я бачу, що ти не такий, як Малефісента. Ти не злий. Чому ти дозволяєш собою керувати? Адже в тебе є свої бажання. Що тобі найбільше подобається?

Поліфем: Ну-у… гуляти в лісі. Гратися з білочками, бігати на перегонки з оленями. Це весело!

Аврора: Але ж хіба ти не знаєш, що коли Малефісента переможе, то не буде на землі місця веселощам! Вічною кригою скує поля та ліси і суцільний морок огорне все! Замовкне пташиний грай, сховаються злякані звірі, а світом блукатимуть пригнічені люди. На вічному троні зла сидітиме Чорна Відьма, а ми з тобою будемо її рабами. Хіба цього ти хочеш?

Поліфем: Ні! Я зовсім цього не хочу! Мені не говорили, що так буде!

Аврора: Ми ще можемо все змінити! Поліфеме, допоможи мені! Ми не будемо покірно чекати своєї участі!

Поліфем: Мабуть, це правильно…

Аврора: Треба визволити благородного Славія з полону. Не дамо злу перемогти! Ходімо, Поліфеме, не можна гаяти часу! (Бере його за руку й збирається йти)

Заходить Малефісента

Малефісента: О, я бачу, ви вже знайшли спільну мову… Ну що, мої любі діточки, готові до найвизначнішої події в вашому житті?

Поліфем: Ма, я…

Малефісента: О! Довгі тисячоліття я чекала на це! І нарешті я отримаю необмежену владу над світом!

Аврора:  Ви рано святкуєте перемогу! Поліфем не бажає на мені одружуватись!

Малефісента: Що? Поліфем не бажає?! Я і тільки я висловлюю його бажання!

Аврора: Але ж це ваш син!

Малефісента: У мене є вища мета!

Поліфем: Ма, я справді не хочу…

Малефісента: Мовчи! Я вирішую, що ти хочеш, а чого не хочеш! Досить балачок! Час розпочинати церемонію. Поліфеме, де перстень, що я тобі дала?

Поліфем: Який перстень?

Малефісента: Блискуча річ, яка одягається на палець. Де вона?

Поліфем: А! Я виміняв його.

Малефісента: Що? Виміняв? Ти виміняв мій перстень?! У кого він зараз?

Поліфем: Я помінявся з котом на дохлу мишу…

Малефісента: З яким котом?!

Аврора: Я гадаю, що мова йде про Сімбіана Неперевершеного. Милий котик. Здається, він покинув замок, не витримавши вашого свавілля.

Малефісента: Поліфеме, негайно віднайди того кота! Негайно!

Поліфем: Та нащо воно мені треба? Я не хочу!

Малефісента: Як?! Я наказую тобі!

Поліфем: Я твій син, а не раб! І я не хочу, щоб темрява огорнула землю…

Малефісента: Ні… я не вірю своїм вухам… я потрапила у інший вимір…

Заходить Славій і Діонісій

Діонісій: Ага! Молись і кайся, зла відьмо! Відважні лицарі прийшли рятувати світ!

Славій: Діонісій, без фанатизму…

Малефісента: Що це коїться?

Аврора: Славій, ти врятований!

Славій: Авроро!

Малефісента: Славій? Як ти звільнився?

Славій: Мій брат Діонісій звільнив мене, відьмо.

Малефісента: Це неможливо…

Діонісій: Але факт!

Малефісента: Я… я перетворю вас на мармурові статуї!

Діонісій: Розвод для туристів! Ми знаємо, що без свого чарівного перстня ти безсила!

Славій: Ви, шановна, часом нічого не губили? (показує перстень)

Малефісента: Віддай негайно!

Діонісій: Яка невихована відьма! А де ж ваше «будь ласка»?

Заходить Хомстер

Хомстер: Мілорди! Ваш батько з військом оточив замок. Король прийшов на допомогу своїм синам!

Славій: Малефісенто, здавайся. Ми не заподієм тобі зла, хоч ти на це й заслуговуєш. Без своїх чар ти безсила…

Малефісента: Щоб я, верховна темна відьма, здалася простим смертним?! Ніколи!

Аврора: Ви тепер теж не більше, ніж проста смертна. Вмійте програвати з гідністю.

Заходить Анабель

Анабель: Золоті слова, Авроро! Малефісенто, ти змагалася безчесно, вмій хоча б програти гідно.

Малефісента: Анабель! Спустилася з небес, щоб насміхатися над моїм безсиллям?

Славій: Це верховна біла відьма!

Анабель: Не насміхатися я прийшла, а допомогти здійснитися пророцтву! Дівчино-зірко, Авроро, тобі належить вирішити долю світу.

Малефісента: Можливо ще не все втрачено… Послухай, дівчино, ми будемо владарювати разом! Весь світ буде біля наших ніг! Вічна молодість, могутність, багатство! Все, чого тільки забажаєш, буде твоїм! Зроби свій вибір!

Музика

Аврора: Усі скарби світу втрачають свою цінність, коли ти чиниш проти волі, коли совість твоя нечиста… Навіщо вам молодість, коли ви самотні? Що робити з вічністю, коли серце ваше пусте, не здатне любити? Малефісенто, можливо, вам випав шанс змінити своє життя!

Малефісента: Ой, залиште мене в спокої разом зі своїми проповідями!

Анабель: Вже сутінки опускаються на землю! Наступає затемнення… Мила Авроро, повідай нам, кого обрало твоє серце?

Аврора: Моє серце належить благородному Славію. Це моє багатство.

Славій: А ти моє…

Анабель: Здається, дівчина-зірка зробила свій вибір!

Заходить король та інші

Король: Сини мої, сподіваюся, ми встигли вчасно?

Анабель: Якраз вчасно, королю, щоб відсвяткувати весілля! Дівчина-зірка віддала своє серце Славію, отже, обрала сторону добра! Відважний лицар Діонісій разом з друзями визволив з полону Славія та Аврору.

Король: Ваша мила помічниця Ізабелла розповіла мені про пророцтво. Я вдячний за вашу допомогу. Діонісій, я вражений твоєю доблестю. Ти довів, що гідний звання принца та лицаря! Непогано для першого походу!

Діонісій: Дякую, дякую… Ну мені там трішки допомагали…

Малефісента: Перепрошую, ви нікого не забули? Звичайно, кому тепер є діло до безсилої, покинутої відьми, якої зрікся навіть рідний син!

Поліфем: Ма, не причитай! Ніхто тебе не зрікався!

Аврора: Малефісенто, ви втратили свою магію, але вам даровано життя! Життя звичайної смертної. Не змарнуйте його і оточіть турботою тих, хто на це заслуговує.

Малефісента: Життя простої смертної?! Та краще скиньте мене до Тартару!

Ізабелла: Не будьте невдячною! Вам випав другий шанс, не змарнуйте його!

Хільда: О, я відчуваю, як сутінки огортають землю! Кривавий місяць з’являється на горизонті! Ще хвилина і відбудеться затемнення!

Анабель: Настав вирішальний момент!  Авроро, тобі вирішувати – добро чи зло пануватиме на землі! Чи згодна ти поєднати своє життя з благородним лицарем Славієм?

Аврора: Так, ваша світлість.

Анабель: Принце, чи хочете ви, щоб вічне світло панувало на землі?

Славій: Я воїн світла! Служити добру – мій священний обов’язок!

Анабель: Владою даною мені небесами я оголошую вас чоловіком та дружиною! І нехай вічне добро панує на землі!

Музика

Король: Відкривайте душі свої для добрих справ та любові.

Завідій: Цінуйте те, що маєте!

Діонісій: Вірте в свої сили та впевнено йдіть до перемоги!

Ізабелла: Нехай вогонь, що палає в ваших серцях, запалює інших та надихає на подвиги!

Хомстер: Нехай вірні друзі завжди будуть поруч!

Хільда: А вередлива Фортуна буде прихильною до вас!

Сімбіан: Відкривайте для себе нові горизонти!

Малефісента: Змінюйтеся на краще!

Поліфем: Не бійтеся бути собою!

Аврора: Слухайте свого серця!

Славій: Цінуйте щасливі моменти життя!

Оповідач: Вірте в чудеса, адже вони бувають не тільки в казках!